Свифт код це:
Свіфт код – це унікальний ідентифікатор банківського установи, який використовується для ідентифікації банків та фінансових установ у всьому світі. Він також називається Банківським ідентифікаційним кодом (BIC) або Міжнародним банківським кодом (IBAN).
Свіфт код складається з 8 або 11 символів і може бути використаний для швидкого та безпечного переказу коштів між різними банками у світі. Він є важливою частиною міжнародних банківських транзакцій і забезпечує ефективну комунікацію між банками та фінансовими установами.
Зміст
Історія Свіфт коду
Свіфт код був розроблений у 1973 році Міжнародним товариством фінансових телекомунікацій (SWIFT), яке було засновано у 1973 році в Бельгії. Початково Свіфт коди були використані для здійснення міжнародних банківських транзакцій у Європі, але згодом стали стандартом для всього світу.
У 2009 році Свіфт код був оновлений для більшої ефективності та безпеки і був названий SWIFT кодом 8-символьного формату. У 2018 році було додано ще 3 символи до SWIFT коду для забезпечення ідентифікації конкретних відділень банку.
Які банки мають Свіфт код?
Всі банки та фінансові установи, які беруть участь у міжнародних банківських транзакціях, мають Свіфт код. Це включає в себе комерційні банки, центральні банки, спеціалізовані банки та інші фінансові установи.
Більшість банків мають свій власний Свіфт код, але деякі менші банки можуть використовувати Свіфт коди більших банків, які виступають як їх кореспонденти.
Як знайти Свіфт код свого банку?
Свіфт код можна знайти на веб-сайті свого банку або на сайті SWIFT. Також ви можете запитати Свіфт код у вашого банкіра або знайти його на банківській картці.
Як Свіфт код використовується у банківських транзакціях?
Коли ви робите міжнародний переказ коштів, ви повинні надати Свіфт код банку одержувача та вашого банку. Це дозволяє банкам ідентифікувати один одного та здійснити безпечний та швидкий переказ коштів.
Свіфт код також використовується для ідентифікації банку, коли ви отримуєте міжнародний переказ коштів на свій банківський рахунок. Він допомагає банку розпізнати, кому належать кошти та куди їх слід зарахувати.
