Іменник це:
Іменник — це частина мови, яка називає предмети, осіб, явища, поняття, стани та інші об’єкти дійсності чи уяви. У реченні іменник може виступати в ролі підмета, додатка, обставини та інші.
Зміст
Види іменників:
Іменники в українській мові можна класифікувати за різними критеріями:
- За значенням:
- Конкретні: називають предмети, які можна відчути органами чуття (стіл, кіт).
- Абстрактні: називають поняття, які не мають фізичної форми (любов, доброта).
- За походженням:
- Рідні: слова, що походять від давньоукраїнських коренів (дуб, вода).
- Запозичені: слова, взяті з інших мов (комп’ютер, менеджер).
Таблиця іменників
| Види іменників | Правила іменників | Приклади вживання іменників |
|---|---|---|
| Конкретні | Називають предмети, які можна відчути органами чуття | Книга, будинок, кіт |
| Абстрактні | Називають поняття, які не мають фізичної форми | Щастя, любов, доброта |
| За походженням | Розділяються на рідні та запозичені слова | Дуб (рідне), комп’ютер (запозичене) |
Правила іменників:
- Іменники змінюються за числами та відмінками.
- Узгодження іменника з прикметником або займенником у роді, числі, відмінку.
- Іменники можуть виступати в реченні у ролі підмета, додатка, обставини тощо.
Приклади вживання іменників:
- Конкретний іменник: “Діти граються з котом у саду.”
- Абстрактний іменник: “Любов — це основа щасливої сім’ї.”
- Рідний іменник: “На полі росте жито.”
- Запозичений іменник: “Вона працює менеджером у великій компанії.”
